Щоб перевірити надійність партнерів, мультимільйонер Віталій Антонов тягне їх у гори.

Колись тут загинули троє його товаришів, але це не відбило в нього потягу до екстріму. До того ж, ділові зв`язки, яких він набуває завдяки альпінізму, виявляються дуже міцними. Саме під час одного зі сходжень він познайомився з іноземними інвесторами, що надали перші великі гроші на створення львівської бізнес-імперії.

А на днях найбагатший бізнесмен Західної України зробив черговий штурм складної вершини — гори Маттерхорн в Альпах, 4478 метрів над рівнем моря. Крім давніх друзів і тренера, цього разу він узяв із собою посла Литовської Республіки в Україні Альгірдаса Кумжу. Контрольований Антоновим концерн «Галнафтогаз» закуповує бензин на Мажекяйском НПЗ Литва, і тепер дипломат цієї країни у Києві — не просто хороший знайомий, а й перевірений нелегкими випробуваннями друг. Утім, Віталій Антонов уже є почесним консулом Литви, так що правильніше говорити про зміцнення раніше налагоджених стосунків.

Будь його воля, напевно, узяв би на сходження Президента, половину парламенту й увесь склад уряду. Антонов намагається дружити з багатьма політиками, але це не вберігає його бізнес від жорсткого пресингу державних структур. Причина проста: він заробляє в галузях, які, сказати б, особливо чутливі для виборців.

Передусім це стосується хліба і бензину, на яких Антонов робить дуже непогані гроші. Він переконаний, що спроби влади стримати ціни на всі ці товари є неадекватними. Але, висловлюючись на адресу уряду, намагається бути обережним. Щоб, крий Боже, не прогнівити когось із вищих чиновників і не викликати підозр в опозиційності. Така демонстративна нейтральність лише інтригує лідерів різних політичних сил, які намагаються якщо не рекрутувати його в партійні списки, так хоча б розкрутити на фінансове донорство. Але програш 2002 р. на виборах до Верховної Ради в окрузі у рідному Львові виявився для нього серйозним шоком, і бізнесмен після цього сторониться політики. Тоді протягом усієї виборчої кампанії найняті технологи вимагали від нього роздавати нездійсненні обіцянки, а поразку пояснили тим, що львів’яни не сприймають кандидатів із російським прізвищем.

Назрівають нові вибори. Чи зверталися вже безпосередньо до Вас політичні сили по фінансову підтримку?

Так. Такі звертання звучать на кожних виборах, але я чемно відмовляю. Сьогодні мені це нецікаво.

Але розвивати великий холдинг, який Ви контролюєте, без постійних контактів із владою неможливо, чи не так?

Я знаю дуже багатьох політиків. Якщо мені необхідно, я легко входжу з ними в контакт. Однак з тими, хто мені справді потрібен.

З окремими політиками чи з політичним силами?

Я волію мати справу з конкретними людьми. Забарвлюватися в якийсь політичний колір нераціонально для бізнесу. Якщо стаю «зеленим» чи «червоним», починаються обмеження, я вже не зможу говорити з усіма, з ким хочу. А так усі розуміють, що я просто бізнесмен, моя справа нейтральна. Це великий плюс.

Чи правда, що депутат Віталій Хомутинник — ваш кум?

Правда.

Виходить, із Партією регіонів у Вас тепліші стосунки?

Ні, я не відчуваю до цієї партії більших симпатій, ніж до решти. Насправді в мене чимало на друзів і в «Нашій Україні», і в БЮТ. В усіх фракціях є нормальні, адекватні люди. У принципі, рівень багатьох українських політиків досить пристойний. Але в них дуже різні інтереси. Саме ця різниця в інтересах і призводить до постійних колізій.

Ви підкреслюєте свою аполітичність, але бізнес робите в галузях, що час від часу стають джерелом гучних політичних скандалів — хліб, бензин. Постійні спроби політиків регулювати ціни на ці товари псують Вам життя?

Коли востаннє намагалися регулювати ціни на бензин, він зник. Пресинг держави щодо цін на хліб може призвести до таких самих результатів. Якщо країна живе в умовах ринку, в жодному разі не можна грубо впливати на ціни.

У ринкових умовах треба працювати економічними методами, а не командними. Якщо уряд зробить ставку на адміністративне регулювання, це буде великою помилкою. Проблему потрібно вирішувати, а не заганяти в кут. Якщо зросла ціна, збільшується сплата податків. Візьміть ці гроші й надайте допомогу бідним. Чому так не роблять, не знаю.

У країні рекордний врожай, а політики знову кажуть про загрозу хлібної кризи. У чому річ?

Якщо галузь зазнала значних збитків минулого сезону, їх треба компенсувати цього. Це закон збереження грошей. Нинішні ціни на хліб обмежують розвиток галузі. Нещодавно чув дуже правильне порівняння: пляшка води коштує 3 грн, буханка хліба — 1,5 грн, а де більше праці? Нині в галузі закривають підприємства, отже, хлібна криза гряде. Не може все дорожчати, а ціна на хліб залишатися сталою. Люди при владі до певного часу можуть за рахунок цього підтримувати політичне реноме, але коли галузь просто впаде, погано стане всім.

Але ж Ви чудово розумієте, що жодна політична сила не піде на те, щоб скасувати держрегулювання ціни на хліб.

Згоден. Отже, слід шукати діалог із виробниками, знайти компроміс.

Ви не бачите пошуку цього діалогу?

Тепер його немає. По-моєму, до певного моменту цього діалогу й не буде. От коли підприємства зазнають колосальних збитків і галузь просто розвалиться, влада змушена буде розпочати діалог, але це буде розмова вже на іншому рівні.

Окремо в одній зв’язці

Віталій Антонов воліє делегувати максимум повноважень менеджерам. Зізнається, що може навіть новий напрям у бізнесі відкрити під конкретну людину, якщо побачить у ній перспективу. Але дещо не довіряє нікому: сам придумує назви підприємствам. Загадковий бренд «ОККО», під яким працює мережа заправок «Галнафтогазу», — його творіння. Він не приховує задоволення, коли чує найнеймовірніші версії того, що ж значить ця назва. Говорять і про «всевидяче око» як масонський символ, про «ОК компанії». Насправді Антонов просто вирішив, що новий бренд має читатися кирилицею і латиницею однаково, причому і зліва направо, і навпаки. Він також вирішив, що ключовим поняттям, яке визначатиме групу його компаній, стане слово «універсальна». Що, у принципі, й не дивно для холдингу, до складу якої входять майже три сотні заправок і 24 нафтобази, 14 хлібозаводів і два хлібокомбінати, торгова і ресторанна мережі, страхова компанія й будівельні трести.

«Універсальна інвестиційна група» народилася чотири роки тому на хвилі своєрідної моди на консолідацію активів. Але, на відміну від багатьох великих бізнесменів, Антонов, об`єднавши підприємства, відмовився від так званого перехресного субсидування, коли менш розвинений бізнес підтримується успішнішим. Жоден з його проектів не розвивається за рахунок іншого. Хіба що левова частка з $ 49 млн, здобутих у 2006 р. від продажу банку «Універсальний» грецькому Eurobank Ergasias S.A, пішла на розвиток страхової компанії «Універсальна». Але її поліси підприємства групи сьогодні набувають на загальних підставах, а страховики, своєю чергою, заправляють свій автопарк на АЗС «ОККО» без найменшої знижки. З одного боку, це унеможливлює взаємне стимулювання різних напрямів усередині холдингу, з іншого — дає змогу бути гнучкішим у залученні інвестицій. «Галнафтогаз» і «Хлібпром» абсолютно автономно вийшли на фондовий ринок, випустивши корпоративні облігації, а сама УІГ уже теж вибирає між Франкфуртським та Лондонським майданчиками для виходу на IPO.

У Вашому холдингу представлено дуже різні галузі. Така структура склалася ситуативно чи ви формували її цілеспрямовано?

Дещо спільне в цих галузей усе-таки є. Хліб матиме попит завжди, бензин, сподіваюся, ще років 10 – 20 теж, страхуватися люди повинні, тому що завжди існують ризики, будинки теж завжди споруджуватимуть, оскільки жити десь потрібно. Напевно, це бізнес, який сформувався інтуїтивно. Я намагався збагнути, що потрібно людям. Але я не вважаю себе ні нафтовиком, ні страховиком, ні будівельником, ні хліборобом. Я — фінансист.

Ви одним із перших у Україні почали консолідацію розрізнених активів. Цей крок себе виправдав?

Таке рішення виправдало себе насамперед із погляду корпоративного управління. «Універсальна інвестиційна група» сьогодні займається корпоративним управлінням і аналітикою. Але це не надбудова над бізнесами. Кожен бізнес має свій менеджмент, який має усі необхідні повноваження.

Що Ви розумієте під поняттям «корпоративне управління»? Завдяки чому заробляє управляюча компанія?

Ця компанія допомагає залучати фінансування, бере на себе певні зобов’язання, відповідає за правильну організацію бізнесу та інвестиційних відносин. Це певний знак якості, єдиний для підприємств різних галузей. На нього орієнтуються клієнти та інвестори.

Сьогодні більшість великих бізнесменів консолідують активи з прицілом на IPO. Ви консолідувалися раніше від інших, але на IPO так і не вийшли. Чому?

На мій погляд, на IPO потрібно виходити, коли інші інструменти збільшення вартості компанії вичерпано. Я піду на цей крок, коли відчую, що зможу розміститися на найвищому рівні, за найвищою ціною. Для нас IPO — не самоціль. Якщо ситуація на фінансовому ринку буде адекватною, ми готові розміститися десь наприкінці 2009 р., якщо ні — півроку почекаємо. Нас не тисне.

Звідки волієте залучати кошти на розвиток холдингу?

Наш бізнес приваблює достатньо коштів, щоб використовувати їх для внутрішніх інвестицій. Але сьогодні можемо легко дозволити і звичайне кредитування, і складне фінансування. На якомусь етапі кредитні відносини з банками сягають рівня, коли гроші дають без застави, просто під баланс і результати аудиту. Сьогодні ми використовуємо джерела фінансування, що базуються на прибутковості, репутації та довірі.

Банк Ви продали, а страхову компанію залишили. Це щоб зовсім не виходити з улюбленого фінансового ринку?

Продаж страхової компанії ми поки що не розглядаємо. На зовнішніх ринках розмістили 49%, у нас — 51%, і я впевнений, що цей бізнес має колосальні можливості для зростання. Ми також вирішили вийти за межі України, зараз закінчуємо операцію з придбання білоруської компанії. Була ідея купити страхову компанію в Молдові, але поки що ми від цих планів відмовилися — занадто маленький ринок. Туди ми завжди встигнемо. А поки що зосередимося на білоруському проекті. У поточну діяльність тамтешньої компанії не плануємо втручатися, займемося корпоративним управлінням, це одразу збільшує вартість бізнесу.

Вдале знайомство

Ключовим моментом у кар’єрі Віталія Антонова стала середина 1990-х рр. Доти він намагався заробляти на бартерних операціях «нафта в обмін на що завгодно», і його фірма «Івано-Франківськнафтопродукт» розвивалася з перемінним успіхом. За даними львівської газети «Аргумент», у 1996 р. бізнесмен серйозно заборгував литовським постачальникам нафти — $ 2-5 млн, що на той час було величезною сумою. Тепер бізнесмен з посмішкою згадує, що на певному етапі бізнес вижив тільки завдяки неймовірній операції: у Росію відправив узяті в заводів під чесне слово шасі, рейки і двигуни, натомість з Угорщини (!) отримав нафту. У цій ситуації завдяки знайомствам в альпіністському спорті зустрівся з екс-прем’єром Князівства Ліхтенштейн Маркусом Бюхелем. На той час забезпечений буржуа вже «зав’язав» з політикою та займався адвокатської діяльністю, із задоволенням консультуючи підприємців щодо відкриття офшорних компаній. Коли Бюхель ознайомився зі структурою бізнесу та планами гостя зі Львова, запропонував створити спільний бізнес. У 1998 р. в Україні панувала фінансова криза, і Антонов вирішив укласти гроші в інші галузі — щоб диверсифікувати ризики. Вартість активів у нашій країні досягла мінімуму, й іноземні партнери сміливо вкладали гроші в недооцінені АЗС і нафтобази. Завдяки цим інвестиціям згодом вдалося придбати банк, страхову компанію, а пізніше — хлібозаводи.

Тим дивнішим видається наступний розвиток подій. Віталій Антонов ініціював серію додаткових емісій акцій, після чого вплив іноземних інвесторів у групі став знижуватися. Гроші з-за кордону вливалися до України через ліхтенштейнську компанію Financial & Іnvestment Energy Holding (FIEH), що сьогодні контролює «Галнафтогаз». Як розподілено частки між співвласниками «офшорки», невідомо, але у спостережній раді концерну «Галнафтогаз» нині превалюють люди Віталія Антонова. Утім, зазначимо, що ні сам Бюхель (нині — почесний консул РФ у Швейцарії та Ліхтенштейні), ні акціонери FIEH не пред’являли Антонову будь-яких публічних претензій.

Головного західного інвестора Вашого бізнесу в період його становлення, Маркуса Бюхеля, фактично витіснено з керівних постів. Чи правда, що його частка в бізнесі сьогодні зовсім мала?

Гадаю, коректніше говорити, що це не частка Маркуса Бюхеля зменшилася, а бізнес виріс. Ми залучаємо додаткових інвесторів у розвиток компанії. Залучені кошти пішли на розвиток бізнесу.

Але хіба людина, яка допомогла Вам на старті, заслужила, що його частку просто «розмили» додатковими емісіями?

Тут варто чітко усвідомити: перше — Маркус Бюхель є президентом компанії FIEH, топ-менеджером, але він не є власником. Друге — наші компанії публічні, і рух наших акцій відбувається відповідно до законів вільного ринку. І третє — зараз FIEH належить близько 80% акцій концерну «Галнафтогаз», а від того, що притягнуті портфельні інвестори, додаткові кошти для розвитку компанії, FIEH лише виграла.

Спочатку Бюхель був потрібен Вам для того, аби мінімізувати оподаткування через офшори?

Ні, у нас ніхто нічого не мінімізує. Підприємства сплачують податки в Україні.

А материнська структура холдингу в Ліхтенштейні?

Це FIEH в Ліхтенштейні. А наш бізнес працює у Україні, наші підприємства мають аудитовану звітність, сплачують податки, декларують прибутки і таким чином приваблюють фінансування.

Яка нині роль Бюхеля в компанії?

Він топ-менеджер нашого стратегічного партнера. Коли потрібно, бере участь у роботі правління на тому рівні, на якому це необхідно.

Ми так цікавимося Бюхелем, оскільки його роль у розвитку Вашого бізнесу виглядає вирішальною. Як Ви познайомилися?

У 1994 р. у Швейцарії. Це гірська країна, де завжди було багато альпіністів. Нас познайомив один мій друг, альпініст. Загалом, спорт дав мені дуже багато в житті.

Бюхель тоді був прем’єр-міністром Ліхтенштейну?

Ні, він уже не був прем’єр-міністром. На той час він був просто відомим швейцарським адвокатом.

Проте в «Галнафтогазі» він відразу став крупним акціонером. Це були його особисті кошти чи він залучав інвестиції?

Це вже його справа. Для нас тоді найголовнішим було те, що в компанію прийшли солідні інвестиції.

Але Ви не заперечуєте, що ці інвестиції стали головним поштовхом подальшого розвитку компанії?

У жодному разі. Це партнерство було для нас дуже важливим.

У Вас не виникало конфліктів із Маркусом Бюхелем через зменшення його долі у бізнесі внаслідок додаткових емісій?

Ні. Гадаю, він чудово розуміє, що ми просто поділилися бізнесом з ринком. Це абсолютно нормальна практика. Тим більше, що від розвитку бізнесу виграють усі, оскільки зростає капіталізація компанії.

Кращими від гір можуть бути лише гори

Головне захоплення, що відволікає Віталія Антонова від робочих стресів, — стреси, одержані під час високогірних сходжень. Після підкорення Кіліманджаро у світі залишилося обмаль вершин, що стали б справжнім викликом для кандидата у майстри спорту. Він мріє про Еверест — для реалізації цього проекту навіть створив команду страхової компанії «Універсальна», яка бере участь у чемпіонаті України з альпінізму. У межах чемпіонату в серпні Антонов спробував підкорити одну з найгарніших і найскладніших вершин Альп — Маттерхорн. Це було одним із найскладніших сходжень бізнесмена. Група зійшла до 4300 м, це дві третини маршруту. Однак через різке погіршення погоди всі групи, що того дня піднімалися на гору, отримали попередження про необхідність спускатися. Пішов сильний сніг, а туман загалом поставив хрест на будь-яких спробах пробитися на вершину. Того ж дня на Маттерхорні зникли два американські альпіністи. Оцінивши ситуацію, Антонов вирішив не ризикувати, і група спустилася вниз. Упродовж наступних п’яти днів погода не поліпшилася, часу вже не залишалося, і група вирішила знову повернутися до підніжжя гори наступного року.

Тим часом альпінізм не завжди був лише хобі Антонова. Наприкінці 1980-х він очолював клуб спортсменів, який приймав замовлення на найрізноманітніші висотні роботи. З командою професійних альпіністів він об’їздив Памір, Кавказ, Тян-Шань. Власне, у такий спосіб і заробив стартовий капітал, який потім розумно вклав у торгівлю нафтопродуктами. З прибалтійськими партнерами, що забезпечили перші поставки нафтопродуктів, він також познайомився завдяки альпінізму. «Це спорт, у якому багато високоінтелектуальних контактів», — каже Антонов. І, коли бачиш масштаби його нинішнього бізнесу, з цим не посперечаєшся.

Попри активний бізнес, Ви й далі займаєтеся альпінізмом?

Так. Обов’язково підкоримо гору Маттерхорн. Це символ Швейцарії.

В Україні удосконалюєте свою майстерність?

Іноді виїжджаю полазити по скелях Криму та скелях Довбуша.

Заняття альпінізмом — не одиночний вид спорту. У Вас є команда?

Це вже усталена команда, з котрою я ходив у гори в студентські роки і виріс до певного рівня майстерності.

Сьогодні це успішні бізнесмени?

Це просто люди, що достатньо реалізувалися в житті. Здебільшого вони зі Стрия на Львівщині – міста, де народився.

Що Вам дає альпінізм?

Альпінізм — це перемога над своїми страхами, над собою. У молодості, за СРСР, це було засобом самоствердження, шляхом переходу до іншої реальності. Та реальність, що була тут, мене не надто влаштовувала. Були сірі будні і відсутність значущих подій у житті. Молодь гнітив цей стан, хотілося чогось нового. Гори давали одночасно відчуття внутрішньої свободи, певної справжності відчуттів. Ті відчуття для мене цінні і будуть цінними протягом усього життя. Це відчуття юності хотів би відчувати знову і знову якомога більше.

За що дають звання кандидата у майстри спорту в альпінізмі?

Потрібно було сходити на певний ряд гір і зробити сходження на вершину вищої категорії складності — шостої.

Що це була за гора?

Для мене — Далар, на Кавказі. Це дуже серйозна гора в альпінізмі. Сходження тривало десять годин.

Чи існує у світі інфраструктура для людей, які займаються альпінізмом, чи Ви повинні все тягти зі собою?

Усе залежатиме від того, куди ти хочеш. Якщо Гімалаї, треба брати з собою всього якнайбільше. Якщо Альпи — менше. У кожному разі, мусиш брати зі собою обладнання і запаси провіанту, або ж купувати все це у місцевих магазинах.

Ви користуєтеся лише власним альпіністським спорядженням?

Звісно. Воно повинно бути надійним, перевіреним.

Це дороге захоплення?

Я б не сказав, що воно дороге порівняно з емоціями, які ти отримуєш.

Це дуже ризикований вид спорту. У Вас обходилося без трагедій?

У 1990 р. вирішив взагалі кинути альпінізм. І реально кинув, не займався майже десятиліття. Тоді загинув один з моїх близьких друзів. У 1993-му я вже практично був готовий повернутися, але тут загинули ще двоє моїх друзів. Тоді я остаточно вирішив, що більше не повернуся в гори як в спорт. Я почав займатися гірськими лижами і 2000-го сходив на Кіліманджаро. Це було легке сходження. Воно висотне, але технічно не було складним. Нині продовжую займатися, але тільки для власного задоволення. Хочу отримати від цього саме ті відчуття, які отримував у молодості, навіть у юності — тому що залишаюся молодим.

Тоді Ви втікали від сірості, від чого втікаєте тепер?

Нині я не втікаю, швидше їжджу по яскраві враження.

Але щоразу це небезпечне сходження?

Це вносить певну детермінанту в будні. Після таких сходжень дедалі більше починаєш ставитися до життя по-філософському.

Перспективи

Для подальшого розвитку бізнесу в таких соціально чутливих секторах, як бензин і хліб, Віталій Антонов буде змушений шукати прихильності в політиків найрізноманітнішого рівня. Водночас природна розважливість, напевно, підкаже йому, що за нинішніх умов перманентної кризи влади немає сенсу класти яйця до одного кошика. Якщо господар групи «Універсальна» почне фінансувати виборчі кампанії, то підтримку від нього отримають відразу кількох великих проектів. Не виключено, що це дасть змогу бізнесменові вже найближчим часом поставити своїх людей на окремі важливі державні посади — як мінімум на рівні місцевих адміністрацій і галузевих комітетів уряду.

Що ж стосується бізнесу, то вже очевидно, що головною подією групи в найближчому майбутньому буде вихід на IPO. На відкуп портфельним інвесторам на Лондонському і Франкфуртському майданчиках можуть піти акції і концерну «Галнафтогаз», і «Універсальної інвестиційної групи». Депозитарні розписки «Галнафтогазу» торгуються у Франкфурті ще з 2005 р. У кожному разі, напрям розвитку бізнесу вже задано. Антонов хоче бути фронтменом публічної корпорації, що швидко зростає в ціні. Від прогнозів щодо втілення цих амбіцій нашого героя утримаємося, оскільки їх реалізація залежатиме від непередбачуваної політичної ситуації в Україні.